Юрій Андрухович
Оповнічний політ з високого замку
авжеж не райський сад не світять помаранчі
загублено стежки і втрачено сліди
а все що є у нас ліхтарик на підзамчі
і треба нам туди
збігати у пітьму яка непевна втіха
чи виросте вогонь
коли позолотить найменша іскра тиха
розсипаний пісок розрив поміж долонь
і тісно між дерев і темно в сьому граді
і тягнуться до нас обуджені гілки
та крізь нічне зело що пнеться на заваді
злітаємо з гори злітаємо таки
і жодної зорі лиш доторки тернові
і де ще той ліхтар чи світиться йому
подряпини легкі падіння варте крові
і навіть без надій
і навіть у пітьму
бо хто на світі ми
за сімома шляхами
шукаємо любов як золото в ріці
закрито всі доми
спідниця з реп’яхами
і скалка
на щоці
Юрий Андрухович
Полуночный полет с высокого замка
Ну да... не райский сад, не светят апельсины,
потеряна тропа, ни одного следа.
Внизу фонарик вспыхнул на краю долины –
И нам теперь туда.
Сбежать во тьму, не глядя, наудачу.
Огонь родится ль в срок
от искры, что как-будто ничего не знача,
сквозь пальцы золотит просыпанный песок?
Среди деревьв тесно, страх наш беспределен,
к нам хвоя тянется, проснувшись до поры.
И сквозь полночную, хватающую зелень
слетаем всё же мы, срываемся с горы!
Без всполохов и звезд – и лишь укусы терна.
А где фонарик, так же ль светится ему?
Паденье стоит крови и рубцов – бесспорно,
Пусть даже без надежд, без крыльев – и во тьму!
Кто мы, в краю каком?
Ведомые заклятьем,
Мы в поисках любви, как золота в реке.
Все хаты под замком,
репей вцепился в платье,
и – шип в щеке.
Перевод с украинского Ильи Липеса