Остановилась возле озера вечернего.
Смотрю в глубь леса: нет ли там его?
Простор вокруг вдруг стал таким безмерным.
Кружится низко чайка белая.
Растёт над голубыми зеркалами,
как тени ночи, в сердце смута.
Меж пальцами застывшими зажатый,
дрожит нетерпеливо прутик.
Мгновения неспешно протекают
в прозрачном и холодном ожиданье.
И тишина с плеч у меня спадает,
точно одежда златотканая.
Бормочет тополь сонным верховетьем.
Мерцают на воде лилеи.
А мои руки всё белее светят,
и платья моего они белее.
1937
Спинилася над озером вечірнім.
Зорю у ліс: чи не іде він?
Навколо простір став таким безмірним.
Кружляє низько біла мева.
Росте над дзеркалами голубими,
мов тіні вечора, мій смуток.
Затиснутий між пальцями штивними,
тріпоче нетерпляче прутик.
Поволі розпливається хвилина
в прозорім холоді чекання.
І тиша з пліч мені струмками рине,
немов одежа злототкана.
Струнчать тополь поснулі верховіття.
Срібляться на воді лілеї.
А мої руки ще біліше світять
від сукні білої моєї.
1937
Портрет поэта 1940-х гг. - рисунок Глеба Радченко