Втрачається віра
Вчора дощик окропив квіти з травами,
Все засяяло навкруг дивобарвами.
Всі дерева і кущі вкрились перлами,
Даль повіяла п’янкими сюжетами…
А сьогодні сонце світить довірливо
І про щось мені нагадує мрійливо,
Меланхолію в душі уколисує,
Срібним променем життя переписує.
Та згадалося мені те, що втрачене,
Що ненавистю війни опоганене.
Не втихає гострий біль, не спиняється,
Безголов’я* у душі не вміщається.
Чи пояснить хто мені, що б це значило?
Може, вирішив щось Бог необачливо?
Від усіх страшних подій серце крається…
З бігом часу віра в краще втрачається…
*Безголов'я – нещастя, горе, біда.