Гроза у квітні! Так незвично!
Зигзаг! Гримить! І знов зигзаг!
Дощу лунають ноти втішні,
Трава рябіє від прикрас.
А небо – сіре, мов свинцеве,
Ховає від грози блакить,
Як перед бурею, бентежне,
Тривожно дихає щомить.
Який же непостійний квітень,
Ще вранці сонцем зігрівав,
Та раптом прошумів, як вітер,
І хмари в небі осідлав.
Туди-сюди витав, сміявся,
Летів угору стрімголов,
Ні на хвилину не спинявся,
Дощем насичував озон.
І ось засяяло під вечір
І розкололись небеса:
Здалось, поллється горя безмір
З якогось диво-джерела…