як відомо, у кожного свої уподобання в красі. То як тоді із миром? Боротьба і тут? Чи достатньо всіх зрівняти "інтелектами", чи достатньо всіх зрівняти ботексами, однотипною зовншністю та діями, словами? - мабуть ні. Це омана. Омана тому, що якщо ми не будемо в тонусі, ми-люди, то не будемо бачити відмінностей, не будемо бачити взагалі краси. Ми будемо самозакохані єдиним строєм нарциси, прірва по яких чекає у професора Преображенського. Вихолощення "не миру" призведе до остаточного падіння. Мабуть, ми повинні нвчитись спримати не мир, навчитись діяти "..до", а не мовчати, навчитись відчувати "до" а не після. Наразі, ми маємо те саме після. І це природньо теж. Чому? тому, що краса та мир є результат. Тому ми повинні навчитись ненадіятись на сталість, бо життя це рух. ТОді у чому ми будемо бачити красу? Пауз на красу не буде. То життя потребує пауз?..
Пауза...
******
краса досягаєтсья стражданнями, краса може дорівнювати любов. Любов пізнається через страждання, тому питання миру то таке саме відносне поняття як бути в тонусі і нічого в себе не вкласти... відтак, чому ми є такими сьогодні? Отож..
******
якщо потрібна війна, значить потрібен і мир. У війні не має краси бодай через те, що вона є втручанням у природнє людське свідоме, надбання людини, її особисте життя. Слабкість ідеї війни полягає утому, що примусити бути красивим та мирним, потрібним через біль та нещасття є програшною справою. Це відкат на рівнозначну відстань назад, якби краса давала рух в перед. Але остання таки дає рух в перед, вінна/не мир - ні. Для Мирних суспільств, цивілізованих, розвиток через досконалі інструменти високого поняття Людина - пріоритет; для віськових суспільств, суспільств мілітарних, диктаторських, конфліктних - війна є бажанням залишитись в минулому, без розвитку, без майбутнього. Бо якби було б інакше, то такі суспільства дбали про час майбутній, а не минулий. Виправити минуле можна очевидно іншими справами, але не війною. Це рецедив і фатальна помилка.