перевод стихотворения "Жизнь - бездорожье" Валентины Ивановой (г. Чернигов)
Роки, і знову зідрані колінки,
І знов розбитий у двобої ніс,
І знов в кутку поставили до стінки,
А в відповідь – неясне щось бубнів.
Життя – не стежка в полі, що радіє,
Де в хлібний шепіт нишком ти стрибав,
А сонечко, танцюючи на віях,
Розтане поцілунком на губах!
Здається, юність вічно буде жити,
Кохання світла на згасить життя,
Та майорить тупик десь – не змінити,
І в долі не спитаєш вороття!
Сюрпризів, знаю, у житті без міри,
І не минуть ніяк болючих втрат,
І є межа, де можеш се зневірить,
Бо всі надії сатана покрав!
Тому копи свої цілющі сили,
Щоб вистачило до останніх днів,
І щоб навік дитиною лишитись,
Ставати все надійніш і сильніш!
Життя – не стежка лагідна до раю,
А бездоріжжя: ступиш хибно – смерть!
Образи, біди – залиши на краю,
Щоб рухатись упевнено вперед!
квітень 2024
оригинал здесь:
http://stihi.ru/2021/09/02/2154