Дивиться місяць у вікна,
Що він тут хоче знайти?
Усмішка світиться мрійна,
Поруч – зірки, як скарби.
Шепче, здалось, на балконі,
Ледь розбираю слова:
“Що з вами, пані Самотність,
Ви цілий вечір одна?”
“Щось мені, Місяцю, сумно,
Дуже багато думок.
Я вже не вірю у чудо,
Відчаю ллється струмок.
Стали уламками мрії,
В серці – тривога і щем,
З дому – новини невтішні,
Ворог лютує щодень!”
“Пані Самотність, я вірю,
В ніч – одинокий частіш,
Сам у цю пору вечірню
З сумом дивлюся на Світ.
Я розумію, як прикро
Жити у вирі тривог…
Як зупинити це лихо?
Слова не ронить і Бог…
Вибачте, пані Самотність,
За безпорадність мою…” –
Тихо сказав і в безмовність
Канув у мареві дум…