Ось вінницька моя стара душа
на блюді репаній каймою, -
плескають океани у віршах,
і сміх сплетається з журбою.
Гуляє в ній завжди зоря
в обнімочку з закатом,
тут вінницькі кидають якоря
мої старезні вірші, як фрегати.
Бітли співають й сивий очерет -
почує той, хто дуже хоче.
Моя душа, немов поет,
вночі і вдень заходьте.
В ній тиша і звичайно – шум,
завжди ми друзі - це не диво,
а сонце й місяць, мов, без дум
цілуються над Бугом звично і щасливо.
Любов довічна без віршів,
летить собі, як на самокаті,
без слів царює, дум і снів,
в квітчастому своєму платті.
Допоки дихаю, хоча є щем,
Творю-пишу-малюю з неба.
Ось вам моя душа іще, -
дощем, творцем, вінцем,
зухвалим пальцем-олівцем -
беріть, якщо вам треба.