Хлине з неба спішно
Безпросвітний дощ,
Спогади розносить на уламки.
Знову править світом
Демонічне зло,
Всю ненависть темряви всотавши.
Від холодних крапель
Завмира душа,
Мабуть, остаточно вже промокла.
Мовчазливо плаче
Трепітна струна,
Ніби впала у гранітні жорна.
Небо – в синіх хмарах…
Дощ шумить вгорі,
Шурхотінням ослабляє долю.
Мерехтить, як спалах,
Цей нудний потік,
Серцю додає тривог і болю.
Скільки ще митарства
Буде на путі?
Чи розтане в грудях смутку брила?
Дійсність непідвладна
Серцю і душі!
Боже, всемогутній! Я – безсила!..