Гітара плакала надривно
І душу рвала на шматки.
Було чомусь до болю прикро,
Немов від смутку і хандри.
Згадались знову дні мрійливі
Передвоєнної пори,
Які ж були вони щасливі
І променисті ті роки.
Ми знали пристрасть і кохання,
Душевні болі від розлук,
Хвилини втішного мовчання
І мить зневіри непросту.
Вперед ішли на голос серця,
Про звабні мріяли путі.
Нас не лякала скрути скеля,
Сумні мелодії душі.
Безслізно плакала гітара,
Несла печалі до небес.
Як птах, мелодія злітала
У таємничий світ легенд…
Не помічали перепони
Бентежні ноти на шляху,
Відчувши миті насолоди,
Свободи гавань пресвяту…