http://stihi.ru/2024/03/29/176
Он неприметно, по слухам, жил в уголке…
Смех пожинал, где сияла любовь на синем.
Будто бы думал, что розы растут в песке,
Верил в Поэзию так, как народ – в Мессию.
Душу, по слухам, выгуливал каждый день
В залежах строк, что из сумерек и печали…
Видели: в лирику впасть никогда не лень,
Как на войну – с удивлением отмечали…
Страсть была топливом сердца… его мотор
Бился, покуда – проза всё бесполезней –
Не осознал он, что это ненужный сор:
Слово не лечит, а только ведёт к болезни…
Смешивал колеры, вкусы, добавил нот,
Даже сверх меры: слишком той смесью бредил.
Словно бы чеков книжку, любил блок-нот,
Черновикам подобно, он портил деньги.
Кукольных игр не хотел знать он никаких,
Как удивленья тех, что не понимали…
Не человек для них был – скорее, миф…
Только лишь нотка грусти из общей гаммы…
Что для других всецело – охоты цель,
Свет мог отдать бы людям, да нет охочих…
Не понимал предательства, не хотел,
Впрочем, с людьми роднили немного – очи…
Строк своих роботом был, как модель авто,
Рылся в себе самом, почитая тюнинг…
Слышно, он будто взлетел… не видал никто.
Чары то или пряности, словно в «Дюне»…
Слышно, любил дивчину, надоедал
Ей он стихами и мусор дарил из плюша…
Верил, весна очистит всё ото льда,
Да для себя не смог, а кому спас душу...
Он по пути растерял это всё своё,
Но улыбался и тем обнаружил рану…
Что ж, не узнают, как сильно любил её…
И всё равно не понять… вот и я не стану.
Оригинал:
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов він у лірику навмання.
Як на війну, що здивованно відзначали.
Кажуть, що пристрасть, як толок у двигуні,
Ходором в грудях ходила, то сам второпав
Що в середовищі прози та метушні
Слово – не ліки, а радше саме - хвороба.
Змішував колір і смак та, додавши нот,
Цим зловживав, бо надміру любив той розчин.
Кажуть, як чекову книжку сприймав блокнот.
І як чорнетки для віршів, паскудив гроші.
Гри у лялькове кохання не розумів.
І здивування гравців, коли іграшками
Зрештою їх і сприймали. То й кажуть – міф
Він взагалі, нотка суму з людської гами.
Те, за чим інші полюють, віддати б хтів.
Світло усім дарував - не знайшов охочих.
Зрад не любив, ну а зраджувать – поготів.
Кажуть, з людського він мав ну хіба що очі.
Що віршероботоом був він. І, як в авто,
Рився в собі увесь час, щоб зробити тюнінг.
Бачили, ніби злетів. Як – не знав ніхто,
Що то за чари чи Прянощі, наче в «Дюні».
Кажуть, любив якусь дівчину, набридав
Віршами їй, дарував різний мотлох з плюшу.
Вірив, весна і в серцях нищить льодостав.
Щастя собі не скував, іншим не спаплюжив.
Кажуть, як йшов, розгубив всі рядки свої.
Бачили посмішку, наче відкриту рану.
Та не розкажуть, як сильно кохав її.
І намагатися марно, то й я не стану.
© Илахим
04.04.2024
Аватар из Инета