И снова лес меняет плащ свой тёмный,
и снова солнце обновляет путь,
чтоб расплескаться золотыми волнами
и в плёс небесный сердце окунуть.
Я знаю, в сорок пятый раз воскреснет
высь опьянённая, и степь, и далина,
но каждый, каждый раз встречаю вёсны,
как будто это первая весна.
Я жду, я верю и надеюсь: может,
хоть в этот раз, но сбудется оно,
что столько лет и манит, и тревожит
и в снах моих поёт, точно вино.
И что, когда в потуге непоборной
восстанет день, нам протрубит ясу,
нежданно утро распахнёт нерукотворную,
не явленную до сих пор красу!
Y,37
ВЕСНА
Щороку ліс міняє темні шати,
щороку сонце відновляє путь,
щоб золото плескуче розілляти
і в синє плесо серце окунуть.
Я знаю, сорокшостий раз воскресне
сп'яніла вись, і степ, і далина,
але щороку я стрічаю весну,
немов це перша у житті весна.
Надіюсь, вірю і чекаю: може,
вже цього разу збудеться воно,
що стільки років надить і тривоже
і в снах моїх співає, як вино.
І що, коли в потузі непоборній
повстанє день, протрубить нам ясу,
і ранок несподівано розгорне
ніколи ще не явлену красу!
Y,37
Портрет поэта 1940-х гг. - рисунок Глеба Радченко