на спаленiм грунтi душi на ук. яз

Любонька
На спаленім ґрунті душі не рОдяться більше віршІ,
на паузі всі почуття, неначе спинилось життя.
І думка, насправді, одна: скоріше б скінчилась війна,
не гинули б люди в боях, а сонце стрічали в гаях,
радіючи кожній добі, бажаючи всім, як собі,
щасливих та мирних рокІв з насліддям, що Бог заповів.
Основа буття - то любов, Ісусове тіло і кров;
Він жертвувався на хресті, бажаючи людство спасти.
Та ми, як Голгофу, Йому готуємо нОву війну,
на ближнього точимо зуб; країна - загальний вже труп.
Замало, мабУть, сатані, всю землю він бачить в труні.
Невжеж-то ми з ним заодно, тчемо собі чорне рядно
із пристрастей чорних гріхів, якими нас світ спокусив.
Жорстокими стали серця і це є початком кінця.
Хто смерті не бачив очей, чужих не шкодує дітей,
той миру не хоче, нажаль, ховаючи страх під вуаль
високоідейних промов, в яких геть відсутня любов.
Ми - скопище хижих тварин і кожен з нас - номер один(!)
Нам навіть Господь - не указ, мандрує Планетою сказ;
навколо - Гоморри сліди суспільство ведуть в нікудИ.
Розлюднення - диявола ціль. Охоплює розпач та біль,
що напередодні кінця зрікаються діти Отця,
який чИнить блАга для них, прощаючи зраду і гріх.
Але є усьОму межа! Ми ж ріжем Його без ножа,
будуючи плОтський бедлам, душевний руйнуючи храм.
Як може нам Бог помогти, коли з храмів зносять хрести?
Ми мощі святих продаєм за вступ в європейський гарем!
Де попраний Божий закон, там дідька всадили на трон,
там чинять безчинства ксьондзи, "духовного фронту тузи",
що заколот роблять між нас, міняючи догми щораз.
І хвиля сумління зроста. Втрачається Правда Свята!
Політика вже - у церквах і правки новІ - в молитвАх,
і цінності - зовсім не ті, навмисно збивають з путі.
І дивляться лики з ікон, як віра кладеться на кон.
Заманюють в пастку овець, щоб став непотрібним Творець.
Без Бога вмирає душа і світ не вартує гроша!
Війна - тупиковий момент, в якому ми - лиш інструмент,
знаряддя в глобальній борні, щоб першість надать сатані.
На карті життєвих подій - лиш плями від світлих надій.
Пишу, ніби сповідь, вірша, бо прагне рятунку душа.

21/07/2023/