Біла, наче сніг, рум'яна наче кров,
Зроджена у серці буревію.
Ледве чутним голосом співаєш знов
Про таємну заповітну мрію -
Відновити цвіт, що квітнув у душі,
Відродити віру у найкраще.
Знов писати тільки про любов вірші,
Не про смерті зголоднілу пащу.
В дар прийнявши плід, що смерть ледь не приніс,
Ти лишилась між двома світами.
Плакала так часто, що не стало сліз -
Тільки тонка крига під ногами.
Йди ж на тонкий лід, загублена в пітьмі
Білосніжна зранена чаклунко!
Все ж то краще, ніж блукати у зимі,
Де і смерть була б тобі дарунком.
Йди і не барись! Попереду - нове,
Все, що тільки бачиш ти навколо.
Пліт твій з льоду вірно далі хай пливе,
Від безумних чар лихого кола.
Так далеко, берег річки майже зник,
Рожевіє вранішня заграва.
Що на тебе там чекає потойбік?
Дуже страшно, але ж як цікаво!
Біла, наче сніг, рум'яна, наче кров...
Тільки вір - здійсниться твоя мрія!
Ти відтанеш серцем, і полюбиш знов.
Твій світанок млу нічну розвіє.