Я - ріка. І я бачила більше історій кохання,
Ніж тільки може собі уявити звичайна людина.
Пам'ятаю всі усмішки, сльози, палкі присягання,
Тисячі таємниць зачаїлися в темних глибинах.
В моїй пам'яті хвилі стрімкі, прохолодні й прозорі,
Обіймають закоханих в мить насолоди палкої,
І сріблясто танцюють дзеркальною стежкою зорі
В вирі пристрасті, в дикому танці природи живої.
В моїх снах, чи реальності, що аж занадто пророча,
Тонуть віра і біль нерозділено люблячих смертних,
О, якби я могла зупинити ті сльози дівочі,
Щоб не стати домівкою для невпокоєних мертвих!
Безліч золото-срібних монеток на щастя забрала,
З обіцянками знов на мій берег удвох повернутись,
Де обіцянки всі ті? Що з людьми тими стало?
Трохи сумую. Побачитись мрію й почутись.
Хтось повертається справді, та вже поодинці
Гірко-солодкі від сповідей щирих стають мої води.
Просто в житті на своїй вдвох не вийшли зупинці
Не збудували свій всесвіт з довіри, поваги і згоди.
Є в мене й інші історії справжнього щастя -
Як за десятки років повертаються пари,
Що не потрапили в лапи розлуки крижасті,
І за роки не розтратили світлії чари.
Тихо хвилююсь, сумую й бурхливо радію.
Різні історії, немов скарби, зберігаю.
Наче свої, проживаю людські почуття і надії...
Кожна ріка має душу без меж і без краю.