Виник пульс із життя фарб мінливих, де юність вже зникла.
Сніжним комом розрісся, з собою всіх нас потягнув.
Шар земний облетів, кожне серце торкнув, підхопивши,
пульсом вінницьким нас закрутив, як у маренні і на ходу.
В ньому молодість, старість і свіжість, і золото листя.
В ньому брязкіт дзвіночка шкільного, весни і відльоту птахів.
В ньому сльози і сміх. Незабуті і рідні до болю вже лиця,
(таємничі чутливі антени підхоплять, непізнану мову батьків),
і, звичайно, надії та наші з тобою серця без гріхів.
Чом мовчиш осторонь? Ми з тобою хіба не знайомі?
Я на чарку друзяк-вінничан запросив для мети, без відмов,
Щоби стержні лишилися - віра і розум, дух сили й дух волі,
щоби зник без сліду назавжди рептилоїд-пуйло.
І хай буде цей пульс для мільйонів! Пливе хай по миру!
В цьому пульсі не буде розбрату для воєн й розлук.
Хай кружляє із нами планета стара з тої ж миті!
Вінничани! В нескінченнім пульсі, без мук, славайсу,
хай завжди аплодує нам Бог і хай плескає Буг!
- «ВІННИЦЯ: …відголоски життя», том 9