пливе земля туманної кулі
Во чреві космосу великого
і людський кошмар все знає,
все зріє по його покриву
земля туманної кулі дихає
во чреві магічною темрявою,
а вітер дмухає жахливим голосом,
розливаючи свій рожевий обман на землю
Космічний простір оживає
І Чутно дзвін струн, живе там,
А сонце матово сяє,
то сонце красу співає.
Розкрилася куля, як квітка,
вже вкрита туманом Земля,
І просто розплився туман над землею,
Як щільна, сива ковдра,
Магічні звуки полилися.
виявляється струни почуттів живі,
то світанок таємниче струмує наскрізь
в тумані божественним сяйвом найтонших струн,
забреніли сонячні струни…
сім струн сталевих - голоси епох,
сім співочих нот тишу дроблять,
між собою сперечаються
та струни втручаються туди.
То пісня рветься вгору, а душа співає
І тихою луною вторячи перебором струн,
своєю чарівною грою зводять темряву і світанок
Вони Прагнуть побачити гру міражів,
Проникають і не руйнують струни душі,
а просто зникає грайливий міраж,
світанок з’являється на світ.