Вони до мене знов приходили у снах;
Язвити намагалися, вколоти в саме серце.
Уже півроку, як послав усіх їх нах,
А наче і клялися бути вірними до смерті.
Не присягав я вам, і хибним вашим снам,
Хоча один до одного претензій не приймаю.
На жаль, зі мною йти не по дорозі вам,
Бо вибрав я родину, а не замки із крохмалю.
Ділили сцену ми, душа у душу сни,
І закривав я очі на всіх ваших тараканів,
Але постав ребром ваш меч під час війни,
Покаятись ви мали і позбавитись дурману,
Тоді спинивсь би й я, бо легко зупинить.
Збісили мого брата, що нестиме тільки біди!
Я здався й геть пішов від тягаря вини,
Та, відвернувшись, кричите, що винні лиш сусіди.
Я мовою пишу, хоча й не віртуоз,
Тепер же розривати буду Карпмана трикутник.
Ви знов прийшли у снах. Чи в це повірить хтось?
Загинули... Невже ж цієї долі не минути?
Ви знов прийшли у снах, страшних, цілющих снах,
Як частка підсвідомості, якій імення НЕЖИТЬ.
Язвили, але вас там зупинив БАБАХ;
Горбатому тепер могила всі зруйнує вежі!
березень 2024