Дивуюсь раптом, безпричинно -
мені закоханість все вперше на землі -
загляну у «реберню», в сплячі древні вина
й прийдут вірші до мене не вві сні.
Розхристане життя гортаю, ніби власну книгу,
дивуюсь невпопад, мій мозок сохне від потуг,
тому що в кожній миті вічності - інтриги, -
гондолі й весляру старий шепоче Буг.
Книжкам моїм горбатим, темним і окатим,
і небу вінницькому, світлому до сліз,
рожевим лотосам, осіннім квітам бляклим ,
каштановим свічкам й ніяковим беріз.
Людські міняючи частенько лики,
(коли я сам піду у небуття своє),
ти не вмирай відразу, книжка невелика.
Живи як можна довше, дітище моє!
Хмарки летять над Бугом, як у білій ваті,
і випало життя раптово, ніби дощик збіг...
Немов я у «реберні» першовідкривач багатий,
найперша на землі людина. Або ні.
- «ВІДГОЛОСКИ ДАЛЕКОГО МАЙБУТНЬОГО», 2024 р.