Допите вже моє старе вино,
і свічка тоскно мовчки світить.
В розкриту ніч уже вікно
гримить і стукає осінній вітер.
Ліхтар той за дверима, ніби гриб,
під капелюхом жерсть іржава,
качає німб той тьмяний і блідий, -
ліворуч і праворуч, як заграва.
По дому смуток тіні поповзли,
по стінах вище, вище, вище...
І, відривається земля, - уже сплели
й чіпляються за дах уже найвище.
Скрипить та хвіртка вітром тим,
під п'яним місяцем вже хилитання.
В яку найдивну – смійся й не моли -
ти грає ніч зі мною? Для вагання?
Чекав з надією, щоб день - новий,
але душа захоче спокою - слова пророчі -
і в вікна заповзає тінь, - життя лови -
і знову ти мовчиш у владі ночі...
- «ВІННИЦЯ: …живе без нашої згоди», том 8