Я чув, що вмираючий просить відчинити вікно в небо, щоб Всюдисущий сам закрив йому очі.
Хто вже пішов, не повернути нам,
ми не зустрінемось із ними,
життя у них обірваний вже шлях,
та пам'ятати будем їх такими...
Ми будем пам'ятати їх в серцях,
улюбленими й дорогими,
і іноді вони приходять в снах,
прекрасними і молодими.
Як шкода, що життя всього одне,
і кожному відміряний вже термін,
життя нам друге не дане,
і рибам, птахам, звірам - всім тепера.
Все на землі вирішує володар-Бог,
Він всіх нас любить безсумнівно,
створити Всесвіт зміг Він без вимог,
в якому, - радість й сльози неоцінні.
Не повернути тих, хто вже пішов,
це сумно, дуже сумно, не зворотно,
та ми неквапно стіл накриєм без умов
й згадаєм всіх, - без них порожньо…
- «ФІЛОСОФСЬКИЙ ПАРОМ»
(старі блокноти з шухляди трюма) , 2024 р.