Букети ти не дарував,
І не співав мені сонети.
Але мене причарував,
Ту душу ніжного поета.
Ніколи ти не цілував,
Уста закоханої жінки.
Але надію дарував,
Як з неба падаючу зірку.
І не світив на жаль нам місяць,
Під небом зоряним, ясним.
Не зустрічав світанок літній,
Була твоя, а ти був мій.
Ти не держав мене в обіймах,
Лише душею обнімав.
Хотіла буть в руках надійних,
Щоб мене ними зігрівав.
Не гладив ніжністю волосся
Не промовляв слова "Люблю"
Та проросло в душі колосся,
Бо увійшла в твою судьбу!!!