перевод стихотворения "С приходом весны" Михаила Ивановича Вэя (г. Санкт-Петербург)
Сніжинки заридають слізьми з в'язкої крові,
Що теж колись розтане, замерзла у снігу,
Стікаючи в Дніпро, яке уже готове
Чуже тягнути горе, насилу, на бігу.
Хоч брехуни екранні нам кажуть, що за планом
Усе – і двадцять другий, і двадцять третій рік –
Такі, як і пройдешні: поплачуть "несміяни"
До листопада, й знову обернуться на лід.
І всі сльозинки їхні, окопи у солдатів,
Припорошать сніжинки, від сорому, мабуть.
Росія з Україною всі рани залатати
Зуміють, але згодом життів не повернуть.
Що скажем один одному, вже без автоматів?
Під музикою милиць скорботний їхній спів
Над снігом білим-білим. І без потвори мата:
"Попутав, мабуть, дідько, під оплески чортів –
Тих брехунів екранних, які не знають болю".
Я впевнений: так буде. А, поки не тікав,
Сніг тане у крові, і проситься на волю
Відірвана солдатська від вибуху рука;
В долоні пальці стиснув кулак, проклявши вічність,
Погрожуючи, ніби, не знаючи кому,
А воїн однорукий свої молитви лічить
Про мир, у ріднім храмі, що сяє у Криму.
Про це щодня він молить незвіданному Богу,
Хоча мовчить він знову, і голосу нема.
Чи Він почує всіх, чи відповісти зможе
Скаліченим і вбитим, що забрала ця весна.
лютий 2024
ссылка на оригинал здесь:
http://vk.com/wall143208825_18667