перевод стихотворения "Рассветом" Марии Поршневой (г. Санкт-Петербург)
У найдовшу ніч, і в найтемніший час
Чия же рука розставляє за зростом нас?
Хто спитає домашнє завдання, що за життя;
Хто спитає за шрами, назначені до забуття?
І у цій величезній машині, де кожен правий,
Хто із нас дотримається, і за чиї рукави?
Час наш поволі мотає спіраль життів,
Розмежовуючи пророків і брехунів,
А історія – більше не вчить – закінчилась роль,
Ніби небесний наш пан випадково залив консоль.
Світ похилився, зітхнув, і упав, як лист,
Бо прийшов і наш час цей здавати іспит.
Але все ж, недарма, і не пізно чекають віки,
І в роздертому небі ще й досі сміються зірки,
Щоби кожен, хто зможе побачити їх угорі,
Стане сам, на краю, світанковим безмежжям доріг.
лютий 2024
ссылка на оригинал здесь:
http://stihi.ru/2024/02/13/4514