Так темно, ніби згарище димить,
Доноситься тяжке відлуння ,
Земля багряна полум’ям горить,
І в мить, життя обірвано з полудня.
Непорушність і неповторність для,
Цієї самої коханої людини,
Чиєю кров;ю змучена земля,
До кожного взиває в Україні.
О, Боже, всюди стелиться імла,
І тільки пташечка щебече і співає.
Немов душа чийогось немовля,
Свою рідненьку матір утішає.
Одна лиш мить, буття і небуття ,
Від заходу і до світанку…
О Харків рідний, так мені болить,
Лютий - пізно ввечері і зранку.