Збиткуванням над ґлуздом утрачено лік,
що ніколи і ґлузду не мали.
Добігає війни кров’ю змочений рік,
ніби вік, що пішов на поталу…
На поталу зеленій, масній сарані,
що не знає ні честі, ні міри.
Другий рік у війні ми хороним синів,
і чекаємо правди сокири…
Скільки ще ми у змозі наругу терпіть,
над загиблими гірко ридати?
Попереду і далі позерство і хіть,
і занепад батьківської хати…
Доки можна терпіти відверту брехню,
маячню чужорідної фальші?
Не змінити із кухарем «рашенменю» –
утонути у новім реванші!
09.02.2024