Серце рветься на частини,
Гіркі сльози як той дощ.
А думки як павутиння,
Заснували уже мозг.
День короткий, а ніч довга,
Нам би спокій на землі.
Та веде кудись безодня,
Й нема спасу від війни.
Лиш надія на майбутнє,
Душу трохи зігріває.
Дні минають незабутні,
Нас війна всього лишає.
Де прокинемось, що буде,
Мов у пеклі всі живем.
Хтось захоче..не забуде,
Коли все переживем.
І здригається земля,
Вся ізранена до крові.
Бо сини наша броня,
Всі стоять на полі бою.
Нам приходиться чекати
Коли скінчиться війна.
Цього хоче кожна мати,
Щоб не рвалася душа!!!