Працює "перукарня" зеленбуду.
З дерев летять скуйовджені чуби.
Рев бензопил відлунює усюди
І вже замість тополь - лише стовпи.
Майстри орудують нещадно і завзято,
Та так, що навсебіч летять тріски.
Де ж будуть вити гнізда пташенята,
Де цвірінчатимуть грайливо залюбки?
Стоять обрубки, баобаби наче,
Нагадують пустелі краєвид.
Все, ніби, розумію, тільки плаче
Душа і аж заходиться навзрид.
Оце каліцтво - зветься кронування.
Можливо, по науці, так і є.
"А може над природою знущання?" -
У мозок невідступно думка б'є.
Чи дасть весна скаліченим наснагу,
Щоб забуяла знову верховіть?
Щоб сік дерев заграв, неначе брага,
Щоб зріли пагони коріннями століть.
Щоб гілочки тягнулися до сонця,
Немов до мами руці немовля.
І шелестіло листя край віконця,
І квітувала матінка-земля.
2010