Джазує все… і я за всім джазую…
В руках труба і чорний олівець,
яким мене на небі намалює
хтось більш реальний, хай йому вже грець.
Лунає скрипка простору-соліста,
що грає час по нотам білих зим,
руками снів насилених в намисто
холодних зір, не бачених ніким.
І мій двійник безхитрісно позує
на сцені цього дивного буття,
де все - є джаз… і я за всім джазую,
щоб хоч себе довести до пуття…