В душі – щось таке неймовірне!
Пішла б, та не знаю куди!
Майбутнє, як ніч, – безпросвітне!
Думки – у полоні журби!
Пішла б лабіринтами долі
Дивитись на місячну ніч,
Щоб тільки не бачити злості,
Сумливих, безрадісних свіч.
Пішла б!.. Щоб не чути про війни,
Не знати безсонних ночей,
З бентежної вирватись прірви,
Забути про ношу проблем.
На луки пішла б чи у поле,
В зелені шовкові жита
І крикнула голосно: “Боже!
Зроби щось заради Христа!..”
Спитала б, навіщо Господь нам
Послав нещасливий талан,
Піддав емоційним стражданням,
Посіяв безвихідь і жах?..