В римі, брат, немає відображень…
В цьому, геть пустому, задзеркаллі
хтось мовчить, а хтось собі куражить,
вдаючи що гумор є в печалі.
Рима потребує слів пального
і сердець, що вештаються світом,
щоби геть не згасла ватра Б-га
і була душа не надто сита.
Римою стає звичайний подих,
за яким нічого, крім задухи
від вірша невимовної вроди
і кохання шепоту у вухо.
З рими витікають океани…
Ті, у вічній сутності, безкраї,
що цілунком хвиль лікують рани
і несуть у пекло і до раю.
Риму не зігнеш… Вона прямує
між думок кривавими шляхами,
і лен тим, хто ритм її почує,
дасться шанс уникнути в ній драми.
Світ навколо - піксель на колажі
з прози мрій, якими марять люди.
В римі ж, брат, немає відображень.
В ній життя, якого вже не буде…