Зимова ніч виводить знову блюз.
Сумує без снігів, шукає вихід.
Вчувається – летить зітхання з вуст,
А може, то такий мінорний приспів.
Сніжинки у повітрі не летять,
І срібла на деревах непомітно.
Повсюди – меланхолії печать,
І небо полотніє безнадійно.
Не знаю, чи напише ще зима
Хочу б одну привабливу картину.
Чи вже просити Бога в молитвах
Щоб воскресив він хвилю позитиву?
Чи втратила зима звичайний темп?
Чи від тривог людських ознаки втоми?
Можливо, завтра буде кращий день:
Зима згадає свій натхненний поклик…