А ви знаєте як сміється душа,
Та душа, що ночами сумує.
Її посмішка не сходить з лиця,
Бо в ній вона холод тамує.
Вона маску одягне, а в ній грим,
Даже щастя вокруг неї в'ється.
А в душі лише злива та грім,
Що щаслива це тільки здається.
Та нікому вона не покаже свій біль,
Вона виплаче в ночі у подушку.
І сховає так далеко свій гнів,
Бо подушка давно - як подружка.
Не розкаже нікому, бо уміє мовчати,
Немов губка всі тайни впитає.
Через біль у душі навчилась співати,
Бо так віддано уміє кохати!!!