Не піднімається рука
Надворі дощ… Похмурий січень.
Далеко десь – усі думки…
Мабуть, кудись заніс їх вітер,
Залишив лиш мінор нудьги.
Танцюють краплі по калюжах,
Шкребуть, як миші, по шибках.
Людей не видно у провулках,
І небо в руб’ї*, як злидар.
Лежить папір, чекає вперто,
Коли воскресне серця пал.
Та у душі до болю щемко
Від попелясто-чорних барв.
Плаксиве небо править тризну,
Журливі будить почуття…
Мабуть, сьогодні відпочину,
Не піднімається рука…
*Руб’я – дуже старий подертий одяг; лахміття, дрантя.