Ми колись так читали вірші,
що щасливі були до нестями.
Наші душі – для віршів, вірші – для душі.
Вірші, душі, любов поміж нами.
Не важливо було: хто читає, чий вірш,
то був віршик, чи довга поема.
Головне, що – удвох, головне – не мовчиш,
хай про море, про небо хай тема.
Стільки вже промайнуло віршів і часів,
а душа й досі хоче читати
про нестямну любов до твоєї краси,
а як все прочитав, то – складати...