Мир не спал, но затеплив свечу-
возрожденья души ища всходы,
он не знал, что глухие слепцы
ожидали с надеждой у моря погоды.
Кто-то брюхо свое набивал про запас,
Кто – деньгами кошель под завязку,
Сладострастный на шлюху оформил заказ,
а убийца готовил оружье к развязке.
А когда фитилек, наконец, догорел,
стало страшно, но что тут поделать?
По углам разбрелись, и там ищем предел,
тихо слушая: «бросьте надежду»
Світ не спав, світ палив каганці,
Він чекав перевтілень людської природи,
Світ не знав, що оглухлі сліпці
Виглядали в надії із моря погоди.
Хтось насичував шлунок смакотами страв,
Хтось наповнював скриню грошима,
Хтивий в черзі до курви стояв,
Вбивця зброю свою рихтував на нині.
А коли каганець накінець догорів,
Стало страшно, та що тут удіять?
В темну залу зайшли, пустота навкруги,-
Лише голос: «Полиште надію».
Лана Сянська