Годинник тихо відраховує наш час.
Його байдужість трансформується у віру,
яка й тримає в цьому світі дивних нас,
не даючи і шансу внутрішньому звіру,
що вже давно готовий випустити кров
з пустих сердець, яким завжди не вистачало
якоїсь миті, щоб усе почати знов
без болі старту і без радощів фіналу.
І поки діє він, торуючи нам шлях
до білих мрій, що чорну темряву вкривають,
нам треба з вдячністю писати на полях
душевних зошитів, що все в житті минає…