Який вже рік приховане лихо,
Стоїть на небі чорна зірка серпанку і
хижачкою виглядає жертву.
То чорна зірка сочиться кров’ю,
Зі сходом плутаючи захід сонця,
І нічого не видно, крім чорної зірки,
А хмара, летить за вітром собою не закриває,
Немов будинок, її трохи видимий обрис інтуїтивно,
За будь - якої погоди,
Вона передчуває розлад у народі…
Та світлий світ вже розтоплений чортом,
Тоді над запаленим горизонтом сходить чорна зірка,
Вона встає невідворотно,
Зминаючи колір минулих років,
Вона горя немає встає, попилом чорніє все і
випалює іскри очей: хай згине сонце!
Привіт темрява! Зірка зійшла
І світло згасло.
Галактиці далекої у Всесвіті сяє яскраво, біла зірка,
Вона була подарком нам безцінним,
За все дякуємо ми небесам! Піднеслася біла зірка
І у лазурному серпанку серед нудного життя самотнього.
Її прохолодою космосу маня, тобто моєю надією…
І через нескінченність обіймаючи тебе,
З тугою приймаючи в очах світанок…сміється
Яскраве світло горить усередині нас,
Адже наш світ це відображення всіх почуттів та фраз.
Невидимим пензлем творця чудо - казка написана легкою рукою…
То явище світла, небесні фарби,
Закохує душі неспокійні…
Божественний дар творчої сили всеблагого мудреця
І я захоплена на творчих крилах,
Лечу в цю даль безкінця…