Нахилився до неба чорний ворон
Гладінь води тихенько ворухнувши,
І почав пити тремтячі простори і гладінь чорну,
Шукаючи там щось
І мені б у минуле наше повернутися назад,
І крізь тумани вуальки розтанувших років,
Як мені пам’ятний твій проникаючий погляд…
Ожив небом, заіскрилися два блискучі ока,
Розгорнувши крила - віяли…
Та вмить спалахнув, піднявшись високо.
То мої білі - білі лебеді б’ються
І б’ються крилами - віялами об гладінь дзеркала, відображавши наше минуле…
В цьому озері я пливу…
Крилом розрізаючи дзеркальну гладь вуальки.
Сонце мружиться,
Світить волю, простір вбирає водної гладі,
Сонце у погляді відображається, залишає минуле,
То воля зоряна
І шлях мій далекий по водяній гладі освітлює