Жахливий і страшний перевал,
Розведений вуальний міст, а під мостом прірва,
А над розведеним мостом,
за краєм темряви,
за обрієм дня, за пекельною самотою,
Немов тінь небезпечного року,
І ніби смерть для тих, хто не шукав
І хто блукав по життю самотньо,
І як багато життів ти вже згубив у прірві,
Та кинув у прірву на свавілля долі,
Несла їх геть вода річкова,
Але тільки деяким вистачало сил,
Пройти випробування.
Страждають і гинуть всі, хто попадеться, буде, вислуховуючи
похмурий вирок,
Видаючи біль, кошмар
постійно наростає і так само обіцяє,
Що це зовсім не кінець
А все було вже мертве
І з часом канув хтось на дно…
І дні людські з гіркотою минають…
Ідемо сліпцями серед життя пекла,
не дуже розуміючи суть, намагаючись повернути день,
А від нового нічого у житті й не треба…
І щоб пройти новий шлях…
Себе знову рятуючи.
Вуальний міст почав зводити два крила…
Бо Бог дозволив у перила вчепитися,
Щоб не впасти вниз,
і не розбитися б у прірві,
І не залишитися там.. допомагаючи
пройти перешкоди, пропонуючи руку допомоги,
І не залишаючись байдужим
І виявитися дуже потрібним.
Крокуємо назустріч по півкроку,
Щоб крила рук з’єднали міст…
І, радість у серці воскресло,
Пробачимо один одному всі дощі
Пробачимо обвугленість серцеву…
Пробачимо спустошеність душ…
Та міст знову з’єднав два крила,
А річка знову з’єднує всі мости,
Їм не страшні тепер
ні біль, ні перевал, ні прірва…
То зводить мости та прощає сумнівний потік.
Проходить біла ніч… розповідаючи про щастя кохання,
І щоб кохання могло вершити людські долі…