Уже і ніч… Казкова тиша…
Благоговійна, загадкова…
Здавалось, що співає скрипка:
Мелодія лилась шовкова…
Засохле шурхотіло листя
Сумними нотами розлуки,
Тривожно десь стогнала птиця,
Щось заважало їй заснути…
Зима без снігу – так незвично!
Дурманив розум запах тліну…
Та небо сяяло велично,
Від миготіння серце мліло.
О, як же утішала тиша:
Ні метушні у ній, ні шуму!..
Вона, мов бархатиста хвиля,
Несла душі у щастя віру…
Весь світ здавався гармонійним,
Життя – неописанним дивом!
От тільки смутком неймовірним
Війни відлуння серце стисло…