Вже вечір. Тихо. Падає сніжок…
Здається, що зима мережку в’яже.
Розшила вже узорами стіжок
Та й луки вже шитвом накрила майже.
Сніжинками засипала стежки,
Немовби лебединим білим пухом.
Прикрасила ялини, ясени,
Дбайливо вкрила всю листву під дубом.
Відчуло серце музику краси,
Вона лилася таємниче ніжно,
Звучали в ній проникливі баси,
Сопрано вторувало мелодійно.
Вечірня казка трепетним крилом
І тішила, і розважала душу,
Обмотувала снігом, як бинтом,
Пекучі рани і гіркоту суму…