Зима похмура і бездушна…
Ну як поєднуються в ній
Краса і ця жага безглузда
Щодня міняти свій убір!..
А скільки зверхності, зазнайства!
Яка в ній гордовита чвань!
Вважає, що вона – найкраща,
Не терпить жодних умовлянь.
А як же упадає вітер!
Під ноги стелиться, мете!
А їй все мало, кличе січень,
Його очікує презент!
Мороз хустки готує, шуби,
Прикраси! Вже зібрав мішок!
А вечір!.. Подивіться, люди!
Дарує сяєво зірок!..
Зима вдає, що їй байдуже!
Скептичний посміх – на вустах…
Поглянеш, Боже, гарна дуже,
Хоча і владна, і рвучка!..