Похмурий мандрівник блукає по похмурому світу,
Зайшов невідомо куди,
Шукаючи легкі шляхи дороги,
І стежка вуальки, як темрява похмура,
В ній неможливо заблукати,
Все одно куди йти, бачачи все в темряві.
Я прошу тільки одне,
Печаль живи в мені,
Цей шлях веде сам мене,
Призвівши до кінцевої мети…
Та тягне мене весь час на дно,
І все більше затягує туди…
То світлий мандрівник по стежці вуальки порятунку йде,
Крокуючи нагору, на вершині зустріне Бог…
Та часом пригнічений, і туга в грудях,
І все бачиш святу вічність попереду,
Тому полум’яна віра сили дає,
Любов жива в гору тебе веде.
І все бачиш світлу годину у пітьмі
З неба лунає Божий голос:
«Бог прийде, прийміть серцем вість любові,
і він святу милість грішникам явив!»
І, йдеш до Перемоги силою Христа
І до тебе все ближче вічності Врата!