ІВАН БАРКОВ
ЇБИХУД, АБО МСТИВІСТЬ БРАТА
Героїчна, комічна та їбливотрагічна
драма у трьох діях
Д і й о в і о с о б и
Ї б и х у д, могутній князь.
М у д о р в а н, його брат, також володар.
Х у й о с т а н, повірник Їбихудів.
П и з д о к р а с а, княжна, наречена Мудорванова.
Х у й о л ю б а, її повірниця.
В і с н и к.
В о я к и.
Дія в будинку князя Їбихуда
ДІЯ ПЕРША
ЯВА ПЕРША
Ї б и х у д і Х у й о с т а н
Ї б и х у д
Пізнай днесь, Х*йостане, сум'яття вину,
Я тільки що було заліз був на княжну,
Аж раптом клятий х*й зробивсь м'який, мов лико.
Х у й о с т а н
Великий государю, лихо це велике,
Але ж таки зовсім надії не теряй
Та на свою битку гарненько ты вповай;
Чого не зміг тепер, те впред зробити можна,
І в П*здокрасу х*й впендрячиш ти неложно.
Ї б и х у д
О дню, нещасний дню, о доле прежорстока!
Не можу я княжні в п*зду пролити тока!
Я марне на краси дражайщії зглядаю
І П*здокрасинову п*здочку в'являю —
Хуєць поганий мій висить, як ковбаса,
Й не спокуша його, ах! нічия краса.
В'яви, мій друже, як мні боляче страждати
І як нестерпно х*й оцей паскудний мати!
Я братнє розмітав все військо так, як прах,
А х*й мій, як та кишка, ле́жить у штанах.
Чи се ж на те я брата так збороть старався,
Щоб плід моїх побід нейобаний остався?
І чи для того я княжну від нього взяв,
Щоб х*й мій на її п*здиночку не встав?
Я марне змушував княжну його дрочити —
Не міг, уви, не міг ніяк в її встромити.
Однак же спробувати хочу я його,
Може й здрочу я х*я клятого свого.
Введи сюди княжну!
Х*йостан йде.
ЯВА ДРУГА
Ї б и х у д
(сам)
Тепер я постараюсь,
Хоч слабо на битку свою я покладаюсь.
О мати справ їбливих, власнице землі,
Венеро, ти тепер мольбу мою внемлі!
Як допоможешь виїбти княжну до ладу,
Я тисячу хуїв собачих без відкладу
На цілопалення у храм твій принесу,
Лиш в П*здокрасу дай мні впхати ковбасу!
За цим лише одним до тебе супликуя,
В заступницство тобі свого вручаю х*я.
ЯВА ТРЕТЯ
Ї б и х у д і П и з д о к р а с а
П и з д о к р а с а
Пощо ти звати мене знов к собі велів?
Чи мало над п*здой моєю ти потів?
Ї б и х у д
Вину перед тобою визнаваю й каюсь,
Но слабкости такої впред не сподіваюсь
І більш на свій кінець надіюся тепер,
А ти п*зду свою, будь ласка, розчепер.
П и з д о к р а с а
Я до п*зди тобі відкрить шлях завжди рада,
Но, ах! не муч ти знов мене, молю, не нада.
Як від'їбати ти мене не маєш сил,
Пощо ж п*зди моєї брата ти лишив?
Віддай мене йому, мні Мудорван миліще,
Наситить спрагу він в п*зді моїй хуїщем;
Їбти здоровий він, ялдак завжди стоїть,
Й відразу в мене він по яйця х*й встромить.
Ї б и х у д
Дерзка! кого ти іспогадувать дерзаєш?
Чи що мені він ворог, те ти забуваєш?
Звичайне, брат мій ще коханням є твоїм
Й, мабуть, хуїлищем скусив тебе своїм,
Але любов оцю терпіти я не стану
Й — велю їбати його зараз Х*йостану!
П и з д о к р а с а
Що чую я, уви, загине Мудорван,
Без милости х*й в нього влящить Х*йостан!
Коли твоя жорстокість к ньому так нещадна,
На Х*йостанів шмат сама я сісти ладна,
І краще на його х*ю мені сконать,
Ніж мертвого свого коханого вбачать.
Ї б и х у д
Не бійсь, княжно, не бійсь, я нелюдом не буду
І з братом кревности своєї не забуду.
Коли у битві він в полон до мене впав,
То я життя його за святість завжди мав
І воював я з ним за тебе лиш єдину,
Дозволь ж мені тепер влупить в тебе шматину;
Дозволь, голубонько, щоб у твою п*зду,
Як буду я щасливий, впер свою ялду.
В надії сій тепер тебе я зоставляю
І із тремтінням тебе на х*й дожидаю.
(Відходить.)
ЯВА ЧЕТВЕРТА
П и з д о к р а с а
(сама)
Чи се ж на те судьба мені п*зду дала,
Щоб Їбихудові їбсти я ї дала
І пліш його в своїй п*зді загартувала?
Я Мудорванові дівоцтво зберігала,
Готовила п*зду йому я на ялдак,
Надіючись знайтить в його шматині смак;
Із нетерплячістю я волі дожидала,
Хвилинами дні свого щастя рахувала,
Як пальцем у моїй він поцьці колупав
Й свого мені тримати х*я як давав;
Я й досі бачу ще, як я його держала
І як п*зда моя з сверблячки вся дрижала,
Мокресенька вона, заслинившись, була,
Й трохи́ було тоді я тут не насцяла́,
Но князь, помітивши вологість в моїй пицьці,
Урильника подав мні, з простотою в пиці;
Чрез те політику свою мені подав
І, що він жити зна на світі, показав.
Тепер колишнє щастя ж все моє пропало,
Й нема вже у руках улюбленого скала!
ЯВА П'ЯТА
П и з д о к р а с а і Х у й о л ю б а
Х у й о л ю б а
Яку печаль, княжно, явля твій згляд мені ж?
Чи чуєш у п*зді жорстокий ти свербіж,
Чи Їбихудів х*й тобі не полюбився,
Коли вогонь любовний в тебе не втолився,
Чи в єблі він тобі слабкий ще показавсь?
П и з д о к р а с а
Хоч князь він по уму, та по х*ю він грязь!
Печалі тій моїй причина є сугуба;
Ось, слухай її, слухай, сестро Х*йолюбо!
Як тільки я лягла зі князем на постіль
І думала під ним вволяти запал свій,
Вже ноги я йому просторо розіклала
І в губи пліш його, послинивши, уклала,
Готовилась йому гарненько під'їбать,
Но пакосний не міг х*йочок його встать.
Я марне много раз дрочити його бралась,
І марне до мудей я ближче посувалась,
Розкрила напоказ йому свою п*зду,
Та не могла нічим піднять його ялду.
І бачачи, що задарма під ним лежу я,
Я спхнула його з себе, та й втекла із х*я.
Оце увесь мій жаль; в'яви же ж ти собі,
Якби оця біда спіткалася тобі,
Чи ти могла б знести її великодушно,
Без доброї битки вік жити в світі скушно,
А я, лишившись тепер милого свого,
Лишилась із ним разом й х*я, ах! його.
Люб'язний Мудорван в кайданах знемагає,
Без нього ж всю мене вогонь перемагає.
Якби він був зі мною, він його б вгасив
І аж по яйця б свого х*я в мене вбив.
Х у й о л ю б а
Достойно плачеш ти, достойно ти стенаєш,
По полюбовникові сльози проливаєш;
Він вартий, ах! сього, я знаю його пліш,
Його х*й в мене був, він товст, велик і свіж,
Достойні є мудя його златого віка,
Й нема у єблі му подібна чоловіка.
Якби під нього ти попалася хоч раз,
Він розкарякою б пустив тебе якраз,
Твою би п*здоньку, як шапку, він розправив
Й разів п'ятнадцять би у ніч тебе відшмарив.
Зайобин би з відро він в тебе наплював
І ложе шлюбнеє все кров'ю покаляв.
Тоді-то в єблі насолоду б ти впізнала
І милому дружку зі смаком під'їбала.
П и з д о к р а с а
Пощо любов до нього тщишся прибільшать?
Пощо ялдак тепер любимий споминать?
Дай волю в храмині мені ридать спокійно;
Йду, щоб по милім в неї сплакати я гідно.
(Йде.)
ДІЯ ДРУГА
ЯВА ПЕРША
М у д о р в а н
(сам, в ланцюгах)
От задля чого ялдака я дрочував,
Чом х*я я в княжну, о небо, не всукав?
Без єблі зрю себе в тім домі, де родився,
Де я княжну їбати в спокої лестився.
А ти ще, х*ю мій, безслабно все стоїш,
Та й марною себе надією маниш.
Хоч П*здокраси я лишивсь і вмерти мушу,
Її манди солодкий спомин гріє душу.
О п*здо милая, о секельцю смачний!
Жорстокий Їбихуде! чом ти такий злий!
Тут не царюєш ти, а єблю переводиш,
Найжорстокіших ти кастратів переходиш!
Подібно лютий лев на сіні як лежить
І онеє на корм брать не дає, гарчить,
Так само й ти, лишив мене княжни моєї,
Сам не їбеш п*зди даремної сієї.
Та що я говорю! Гарненький секельок
Її, я чай, збудив давно його х*йок.
О думко зла, ти почуттів мене лишаєш,
Коли від'йобану княжну мені в'являєш.
П*зду дражайщу чи для того я беріг,
Щоб Їбихуд в її встромив свій млявий ріг?
І чи для того я на сю п*зду скушавсь,
Не йобши щоб її, навік я з ней розставсь?
ЯВА ДРУГА
М у д о р в а н і П и з д о к р а с а
П и з д о к р а с а
(вбіжавши)
Чи се коханого ще бачу я свого?
М у д о р в а н
Чи се є ти, предмете запалу мого?
П и з д о к р а с а
Я страсть їбливу, та шкідну мені і люту,
Почула у п*зді в нещасную минуту.
Щосил я прагнула до тебе на ялдак,
Кого краса що полонила мене так,
Но доля мрію сю їбливу впередила
І Їбихудові обох нас покорила.
Але ж не думай, щоб я з ним їблася, ні!
Щоб здохнути на місці у сю ж мить мені,
Як хоч малою му надією лестила
І як в п*зду до себе х*й його впустила.
М у д о р в а н
Як цілка ти іще, то я спокійний став;
Хоч недарма мій вірний х*й завжди стояв,
Та ба! в'їбать тебе надії я лишаюсь
І марне на твою я поцьоньку скушаюсь.
П и з д о к р а с а
Надія завжди є, як ще стоїть ялдак!
Нехай у розпачі соромиться дурак,
А ти, якщо їбати ще мене бажаєш,
Пощо хвилини найдорожчі упускаєш?
Чи твій стоїть ричаг, чи ти готов к сьому?
А я тобі відразу й ноги підніму.
Спіши й виябувай, і, витягши х*й славний,
Тим докажи, що ти їбеш ісправне.
Лягають один на одного. У самий той час входить Ї б и х у д із в о я к а м и.
ЯВА ТРЕТЯ
Ї б и х у д, М у д о р в а н, П и з д о к р а с а, в о я к и.
Ї б и х у д
О небо, що я зрю! вони їбуться тут!
П и з д о к р а с а
(підскочивши,
до Мудорвана)
Мій князю, се кінець! хто нас врятує з пут?
Ї б и х у д
(Мудорванові)
Загинь ти, лиходію, за такую дерзкість!
Хай буду я в княжни вік викликати мерзкість,
Но йобарю сьому, конечно же, помщу,
А х*й в княжну всучить — ніяк не допущу.
(Воякам.)
В в'язницю, вояки, його — та й заточити,
І Х*йостанові скажіть свій х*й дрочити.
Хай прийме страту сю, нехай загине він
І на х*ю хай здохне в корчінні страшнім.
М у д о р в а н
Я Х*йостанову шматину презираю
І на ялдак його без постраху ззираю.
Я, може, й сам йому оцим же відплачу,
Як хуєм в сраку я його своїм хвачу.
Вояки його відводять.
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Ї б и х у д і П и з д о к р а с а
П и з д о к р а с а
(стоячи на колінах)
Великий государю, зменш свою ти ярість
Й до брата до свого почуй ти нині жалість;
Чи дружби вашої забуті вже плоди?
Ви із єдиної з ним вилізли п*зди.
Прости йому, чи се ж ти злий такий на нього,
Що зділав він в п*зді моїй трохи́ волого?
Чи міг він тим тебе так сильно прогнівить,
Що пліш у пицьку він мою хтів завалить?
Ти сам з'їбать мене не в силах почуваєшсь,
Пощо ж за єблю ти суворо так помщаєшсь?
Ї б и х у д
Тебе я виїбу, а Мудорван помреть,
Не дано іншого. Піди ізвідси геть,
І кликни зараз же до мене Х*йостана.
П*здокраса йде.
ЯВА П'ЯТА
Ї б и х у д
(сам)
Хай буде й дружба, й кревність мною потоптана,
Я брата на х*ю померти засудив
Й зв'язок родинних я в ньому не пощадив.
От до чого п*зда тепер мене доводить!
І дружбу, й кревність у забвіння всі приводить,
Єдиній ярості своїй внімаю я;
Прийшла, о брате, часть остатняя твоя.
Вже х*я здрочено, готов свою ти жопу...
Хоч варварством оцим й здивую я Європу,
Всі скажуть, що за те я брату смерть задав,
Що виїбти княжну я сили не дістав.
Та що з того? Я ворога в нім бачу й злюся,
І х*й страшний його ненавиджу, і сцюся.
Він рано, пізно, а княжні сичуг прорве,
А потім і мене він, може, уїбе.
Ялдак його княжні завжди буде приємний.
Аж ось і Х*йостан.
ЯВА ШОСТА
Ї б и х у д і Х у й о с т а н
Ї б и х у д
Чи вже ти сповіщений
Про єблю?
Х у й о с т а н
Государю, звісний я про все.
Ї б и х у д
Що ж думаєш про все... моє нещастя се?
Х у й о с т а н
Коли перед тобою винен брат явився
І дерзкісно з'їбать княжну він покусився,
То смертю подоба тобі його казнить,
А я готов свою шматину в нього вбить.
Ї б и х у д
Ти знаєш, друже, що ми з ним одної крови.
Х у й о с т а н
Як стать проти твоєї він дерзнув любови,
Він нелюд є п*зди й повинен зараз вмерть,
Й лиш прикажи — я заїбу його на смерть.
Задрище він якраз, як в нього я попячу,
І висуне язик, як добре я впендрячу.
Ї б и х у д
Но як явлюсь я перед світом в сій вині?
З малих років він завжди друг вважавсь мені,
Їбали вкупі ми, поки росли й зросліли,
Аж поки порізно із ним нас розлучили.
Багацько вже і тим я зла йому задав,
Що П*здокрасу молоду я в нього скрав.
Й боги, либонь, мене за сеє покарали,
Що слабкість в мого х*я без пори послали.
Х у й о с т а н
Отямся, схаменись, о государю мій!
Послухайся мене, хоч я і раб є твій.
Що к виїбенню ти спосібности лишився,
Те все тому було, що брата ти страшився,
Але як скоро ти на смерть його пошлеш,
То зараз же й п*зду з княжною уїбеш.
Ї б и х у д
Завжди ти, Х*йостане, вірністю вславлявся.
Завжди я на твої поради покладався.
Послухаюсь і в сьому слову я твому
І смерть опреділю я братові мому.
Йдуть.
ДІЯ ТРЕТЯ
ЯВА ПЕРША
Ї б и х у д і П и з д о к р а с а
П и з д о к р а с а
Що в тім, що брата злою смертю ти вражаєш?
Ти через те мене не краще виїбляєш.
Як і раніше х*й твій немічно висить,
Но Мудорванська кров на небо голосить.
Як много під'їбать тебе я ні старалась,
А тою ж цілкою з тобою я розсталась!
Ї б и х у д
В'їбати щоб тебе, бажанням я горю
Й помилку я тепер свою прекрасно зрю,
Що Х*йостанова послухавсь п*здежу я.
Но братові моєму вже не зскочить з х*я.
А Х*йостана я за злобу засуджу
Та на слоновий хір живого посаджу.
Но ти, смарагде мій, візьми-но х*я в руку,
Дасть біг, може, мою тепер закінчиш муку.
П и з д о к р а с а
Ти Х*йостана стратить хочеш за п*здіж,
Але свого ти брата тим не оживиш.
Він смерть уже вкусив, а я зосталась цілкой;
Трудись хоч цілий день ти над моєю щілкой, —
Все буде марне, не здрочу я ні х*я.
Та й балувать його вже більш не хочу я.
Ї б и х у д
Чого ж мені робить, скажи лиш, дорогая,
Як не роботає тепер моя вже швая?
П и з д о к р а с а
Як хоч їбать мене, то брата ти спаси.
Ї б и х у д
Забудь за ним, княжно, і більше не проси!
Старайсь тепер підняти ти мою шматину,
Їбати хочу я одну тебе єдину;
А вісник, як сюди у храмину ввійдеть,
Про смерть про братнину лиш звістку принесеть.
В і с н и к входить.
ЯВА ДРУГА
Т і ж і в і с н и к.
П и з д о к р а с а
Що бачу я! уви...
(Пада.)
Ї б и х у д
Ах, брата я лишився!
В і с н и к
Князівно, схаменись, поділ твій залупився.
П и з д о к р а с а
(встає, у розпачі)
Кого лишилась я і чий пропав ялдак!
Дражайщих муд його навік стулився зрак!
О Мудорване, ах! тебе я загубила,
І марне на х*ю сидіть твоїм я мріла.
Сей варвар Їбихуд закінчив жизнь твою,
Но дармо буде він дрочить х*йню свою;
Тії злоби його повік я не забуду
І х*й його нізащо більш держать не буду.
Й не мрій, тиране, щоби ти в мою п*зду
Свою прокислу міг всандрячити ялду.
Як через тебе я з коханим розлучаюсь,
Своєю, нелюде, рукою я скінчаюсь!
Дивись...
(Хоче заколотись.)
В і с н и к
(вириваючи кинджала)
Стій, постривай, князівно, не спіши,
Ще вспієш побувати в чорта на пліші.
Послухай що скажу: твій Мудорван красивий
Живе і дрочить х*я; втри лице плаксиве!
П и з д о к р а с а
Чи ти не брешеш, ах! і жив його ялдак?
Ї б и х у д
О небо, ощаслив мене, коли се так!
Віщай, о вірний рабе, все скажи докладно.
В і с н и к
Мені хоробрість княжу всю з'яснити складно,
Скажу лиш тільки те: в в'язниці князь сидів,
Однак же він на смерть без робкости глядів,
Яку для нього ми усі приготували
І точно твій приказ жорстокий виконали.
Ялдак вже Х*йостан жахливий свій здрочив
І к жопі княжій вже близенько присучив;
Ми, князя на́гнувши, всі в жаху ціпеніли
І Х*йостановій шматинищі тремтіли,
Як ось страшенний х*й князь витягнув з штанів.
Ми х*я такова не бачили в слонів!
На вояків він з ним зненацька нападає
І в носа, й в рота їх нещадно поражає.
Подібно як орел жене безсилих птиць,
Або як вдень ми п*здемо своїх площиць,
Так само вояків він розігнав відважно
І, х*я маючи в руках, нам рік поважно:
«Хоча мене мій брат до страти й засудив,
Він не по правді у сій справі поступив;
А се зробив він хитрожопством Х*йостана.
Так треба покарать тепер сього тирана!»
Ми, слухавши його, не знали, що сказать,
Не сміли ми йому зі страху відвічать;
Один лиш Х*йостан дерзнув пред ним яритись
І з князем дерзкісно схопивсь тоді він битись,
Однак державсь рукой при сьому за штани
І помочі собі просив він в сатани.
Тут смородом увесь застінок наповнявся,
І добре Х*йостан від страху обдристався.
Но твій прехрабрий брат, презрівши сморід злий
Й рукою припіднявши х*ячище свій,
Вп*здячив в лоба ним злодія Х*йостана
Й на землю повалив шматиною тирана.
Потім підняв його, та й на х*й посадив,
Й по яйця в нього він ялдак свій вколотив.
В гамні від нього він хоч ввесь і покалявся,
Але ж наш князь хоробрий сього не вжахався;
Держав в ньому ялду він престрашну свою
До того, як злодій скінчився на х*ю.
Ось що про князя я докласть тепер дерзаю
І мужність його справедливо вихваляю.
Ї б и х у д
О дню, щасливий дню! Но де ж тепер мій брат?
Скажи мерщій мені.
В і с н и к
Тепер пішов він в сад.
Він тама на ставці старається обмитись,
Бо пакосно йому в гамні до вас з'явитись.
ЯВА ОСТАННЯ
Т і ж, Х у й о л ю б а і М у д о р в а н
Х у й о л ю б а
Княжно, ось твій жених — і х*й його живий.
П и з д о к р а с а
(кидаючись до Мудорвана)
Чи справді бачу я, коханий, образ твій?
М у д о р в а н
Я жив, коханая, я жив і — торжествую,
Й завдячний жизню я сьому товстому х*ю.
Ї б и х у д
(до Мудорвана)
Коли вже вийшло так, що ти остався жив,
Так будь вже, брате мій, навіки ти щаслив;
Я П*здокрасину п*зду тобі вручаю,
Їбать її ні в піст, ні в свято не мішаю.
Ти тільки лиш, послинивши, у неї вводь
І кінським хуєм ніжної п*зди не вшкодь.
Про мене ж прошу пам'ятать о першім зводі.
М у д о р в а н
(обіймаючи його)
Тепер, мій брате, ти віддав свій борг природі!
А хуєм я княжну потщуся пощадить,
Щоб частой єблею її не надсадить.
П и з д о к р а с а
Кинь, Мудорване, тії глупости смішної!
Звичайне, не їбав ти жінки заводної.
На ввесь я х*й тобі дозволю ся їбсти,
Для друга милого я рада все знести.
Та я при сьому ще скажу тобі неложно,
Що кашу маслом зіпсувати — ввік неможно!
К і н е ц ь д р а м и
ЕБИХУД, ИЛИ МСТИТЕЛЬНОСТЬ БРАТА
Героическая, комическая и ебливотрагическая драма в трёх действиях
Д е й с т в у щ и е л и ц а:
Е б и х у д, владетельный князь.
М у д о р в а н, брат его, также владетель.
X у е с т а н, наперсник Ебихудов.
П и з д о к р а с а, княжна, невеста Мудорванова.
Х у е л ю б а, её наперсница.
В е с т н и к.
В о и н ы.
Действие в доме князя Ебихуда
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Е б и х у д и X у е с т а н.
Е б и х у д
Познай днесь, Х*естан, смятения вину:
Я только лишь было взобрался на княжну,
Как вдруг проклятый х*й стал мягок так, как лыко.
X у е с т а н
Великий государь, несчастье то велико,
Однако же совсем надежды не теряй
И на свою битку ты верно уповай;
Чего не смог теперь, то впредь исполнить можно,
И в П*здокрасу х*й впендрячишь ты неложно.
Е б и х у д
О день, несчастный день, о прежестокий рок!
Не в силах я княжне в п*зду пролить поток;
Я тщетно на красы дражайшие взираю
И П*здокрасину шентю воображаю —
Х*ишка скверный мой висит, как колбаса,
И не прельщает, ах! ничья его краса.
Представь, любезный друг, сколь горько мне терпети
И сколь несносно х*й сей пакостный имети!
Я братне разметал всё воинство как прах,
А х*й мой, как кишка, лежит в моих штанах.
На то ли брата я столь победить старался,
Чтоб плод моих побед непроебён остался?
И для того ль княжну я от него достал,
Чтоб х*й мой на её п*здёночку не встал?
Я тщетно заставлял княжну его дрочити —
Не мог в неё, увы, не мог никак всучити.
Однако ж я его попробовать хочу,
Авосьлибо, я свой проклятый х*й вздрочу.
Введи сюда княжну!
Х*естан уходит.
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Е б и х у д
(один)
Теперь я постараюсь,
Хоть слабо на битку свою я полагаюсь.
О мать ебливых дел, владычица земли,
Венера, ты теперь мольбу мою внемли!
Когда поможешь мне уеть княжну как должно,
Я тысячу х*ёв собачьих неотложно
На всесожжение во храм твой принесу,
Лишь в П*здокрасу дай мне впрятать колбасу,
Сего лишь одного я от тебя желаю
И в покровительство тебе свой х*й вручаю.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Е б и х у д и П и з д о к р а с а.
П и з д о к р а с а
Почто ты звать меня опять к себе велел?
Иль мало над п*здой моею ты потел?
Е б и х у д
Виновным пред тобой себя я признаваю,
Но слабости такой я впредь не уповаю
И больше на битку надеюся теперь;
А ты п*зду свою, пожалуй, расщеперь.
П и з д о к р а с а
Я путь к п*зде открыть всегда тебе готова,
Но, ах! не начинай меня ты мучить снова.
Когда проеть меня ты не имеешь сил,
Почто моей п*зды ты брата днесь лишил?
Отдай меня ему, я Мудорваном стражду,
Биткою утолит в п*зде моей он жажду;
Он еть здоров, елдак всегда его стоит,
И сразу он в меня до муд свой х*й всадит.
Е б и х у д
Кого ты, дерзкая, воспоминать дерзаешь?
Или что мне он враг, ты то позабываешь?
Конечно, Мудорван ещё тобой любим
И, видно, елдаком прельстил тебя своим,
Однако сей любви терпети я не стану
И тотчас еть его велю я Х*естану.
П и з д о к р а с а
Что слышу я, увы, погибнет Мудорван,
Без милости в него х*й влящит Х*естан!
Когда к нему твоя жестокость столь сурова,
На Х*естанов шмат сама я сесть готова,
И лучше на его елде мне умереть,
Как мертва пред собой возлюбленного зреть.
Е б и х у д
Не бойсь, княжна, не бойсь, я столь суров не буду
И с братом ближнего родства не позабуду.
Когда в сражении он в плен ко мне попал,
Я жизнь его всегда священной почитал
И воевал я с ним лишь за тебя едину.
Позволь же мне теперь влупить в тебя шматину;
Позволь, дражайшая, чтобы в твою п*зду,
Коль буду шастлив я, ввалил свою елду.
В надежде сей теперь тебя я оставляю
И с трепетом тебя я на х*й ожидаю.
(Отходит.)
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЁРТОЕ
П и з д о к р а с а
(одна)
На то ль судьба меня с п*здой произвела,
Чтоб Ебихуду я ети её дала
И плешь его в своей п*зде чтоб закалила?
Я девство для тебя, о Мудорван, хранила,
Готовила п*зду тебе я на елдак,
Надеяся найтить в твоей шматине смак;
С нетерпеливостью я воли ожидала,
Дни щастья своего минутами считала,
Как пальцем ты в моей махоне ковырял
И в ярости свой х*й мне в руку ты давал;
Мне мнится зреть ещё, как я его держала
И как п*зда моя с задору вся дрожала,
Мокрёхонька она, заслюнившись, была,
И чуть было тогда я тут не насцала,
Но князь, приметивши в моей махоне влажность,
Урыльник подал мне, считая то за важность;
Чрез то политику свою он мне подал
И, что он знает жить на свете, показал.
А ныне всё своё я щастье потеряла,
И нет уже в руках возлюбленного скала!
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
П и з д о к р а с а и Х у е л ю б а.
Х у е л ю б а
Какую скорбь, княжна, являет мне твой взор,
Иль чувствуешь в шенте жестокий ты задор,
Иль Ебихудов х*й тебе не полюбился,
Когда любовный огнь в тебе не утолился,
Иль в ебле он тебе ещё явился слаб?
П и з д о к р а с а
Хоть князь он по уму, но по х*ю он раб.
Печали моея причина есть сугуба;
Внимай её, внимай, драгая Х*елюба!
Лишь только я легла со князем на кровать
И думала под ним задор свой утолять,
Уж ноги я ему просторно разложила
И в губы плешь его, послюнивши, вложила,
Готовилась ему проворно подъеб*ть,
Но пакостный не мог х*ишка его встать.
Я тщетно много раз дрочить его старалась
И тщетно я к мудам поближе подвигалась,
Казала я ему, раскрыв, свою п*зду,
Но не могла ничем взманить его елду.
И видя, что под ним без пользы я лежала,
Я сбросила его с себя и убежала.
Вот горесть вся моя; представь же ты себе,
Когда б сия беда случилася тебе,
Могла ль бы ты её снести великодушно?
Без добрыя битки век жить на свете скушно,
А я, лишась теперь драгого своего,
Лишилась вместе с ним и елдака его.
Любезный Мудорван в оковах пребывает,
А без него меня задор одолевает.
Когда б он был со мной, он огнь бы утолил
И вплоть бы по муде свой х*й в меня влупил.
Х у е л ю б а
Достойно плачешь ты, достойно ты стенаешь,
По полюбовнике ты слезы проливаешь;
Он стоит, ах! сего, я знаю его плешь,
Мне х*й его знаком, он толст, велик и свеж,
Достойны суть муде его златого века,
И в ебле нет ему подобна человека.
Когда б ты под него попалася хоть раз,
Он раскорякой бы пустил тебя тотчас,
П*здёнку бы твою, как шапку, он расправил
И раз пятнадцать бы он в ночь тебя ошмарил.
Заёбин бы в тебе с ведро он наплевал
И ложе брачное всё кровью измарал.
Тогда-то в ебле сласть подробно б ты узнала
И милому дружку со вкусом подъеб*ла.
П и з д о к р а с а
Почто любовь к нему ты тщишься умножать?
Почто елдак драгой теперь воспоминать?
Дай волю в храмине мне слёзы лить спокойно;
Иду об милом в ней восплакать я достойно.
(Уходит.)
ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
М у д о р в а н
(один, в цепях)
Вот для ради чего елдак я свой дрочил,
Почто я х*й в княжну, о небо, не всучил?
Без ебли зрю себя в том доме, где родился,
Где П*здокрасу еть в спокойствии я льстился.
А ты ещё, битка, бесслабно всё стоишь
И тщетною себя надеждою манишь.
Хоть П*здокрасы я лишён уж невозвратно,
Воспоминание шенти её приятно.
Дражайшая п*зда, о милый секелёк!
Свирепый Ебихуд, почто ты столь жесток!
Не царствуешь ты здесь, а еблю переводишь,
Прежесточайших ты кастратов превосходишь;
Подобно лютый лев на сене как лежит
И оно брать на корм с свирепостью претит,
Так точно ты, лишив меня княжны любезной,
Не пользуешься сам п*здой сей бесполезной.
Но что я говорю! Её прелестный зрак,
Я чаю, возбудил давно его елдак.
О мысль жестокая, ты чувств меня лишаешь,
Коль проебёную княжну мне представляешь.
Дражайшую п*зду я для того ль хранил,
Чтоб Ебихуд в неё свой вялый ствол всадил?
И для того ль тогда п*здой я сей прельщался,
Не ёбши чтоб её, навек я с ней расстался?
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
М у д о р в а н и П и з д о к р а с а.
П и з д о к р а с а
(вбежав)
Ещё ль любезного я вижу своего?
М у д о р в а н
Тебя ли зрю, предмет задору моего?
П и з д о к р а с а
Я страсть ебливую, но вредну мне и люту
Послышала в п*зде в нещастную минуту.
Я тщилася к тебе всей силой на елдак,
Битки твоей меня пленил приятный зрак,
Но вымысел судьба ебливый предварила
И Ебихуду нас обоих покорила.
Однако же не мни, чтоб с ним я уеблась;
Пускай навеки я погибну в сей же час,
Когда надеждой я хоть малой ему льстила
И естьли х*й его в п*зду к себе впустила.
М у д о р в а н
Коль целка ты ещё, так я спокоен стал;
Пускай недаром мой елдак всегда стоял,
Но, ах! уеть тебя надежды я лишаюсь
И тщетно я твоей махонею прельщаюсь.
П и з д о к р а с а
Надежда есть ещё, когда стоит елдак!
Пускай в отчаяньи смущается дурак,
А ты, коль еть меня по-прежнему желаешь,
Почто дражайшие минуты упускаешь?
Стоит ли твой рычаг, готов ли ты к сему?
А я тотчас тебе и ноги подниму.
Спеши и проебай, и вытащив х*й славной,
Тем докажи теперь, что ты ебёшь исправно.
Ложатся друг на друга. В самое то время входит Е б и х у д с в о и н а м и.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Е б и х у д, М у д о р в а н, П и з д о к р а с а, в о и н ы.
Е б и х у д
О небо, что я зрю! они е*утся здесь!
П и з д о к р а с а
(вскочив)
Дражайший Мудорван, кто нам поможет днесь?
Е б и х у д
(Мудорвану)
Погибни ты, злодей, когда ты столько дерзок!
Пускай навеки я княжне пребуду мерзок,
Но ёбарю сему, конечно, отомщу,
А х*й в княжну всучить никак не допущу.
(Воинам.)
В темницу, воины, отсель его ведите
И Х*естану свой елдак дрочить велите;
Пусть примет казнь сию, пускай погибнет он
И на х*ю пускай последний спустит стон.
М у д о р в а н
Я Х*естанову шматину презираю
И на елдак его без ужасу взираю.
Я, может быть, и сам ему тем отплачу,
Как х*ем в афедрон своим его хвачу.
Воины его уводят.
ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЁРТОЕ
Е б и х у д и П и з д о к р а с а.
П и з д о к р а с а
(стоя на коленях)
Великий государь, смягчи ты свою ярость
И к брату своему почувствуй ныне жалость;
Иль дружбы вашей днесь забвенны уж плоды?
Вы из единыя с ним вылезли п*зды.
Прости его вину, или ты чтишь за важно,
Что сделал он в п*зде моей немного влажно?
Он мог ли тем тебя столь много прогневить,
Что плешь в мою шентю хотел он завалить?
Ты сам проеть меня уж сил не ощущаешь,
Почто ж за еблю ты столь строго отмщеваешь?
Е б и х у д
Тебя я проебу, а Мудорван умрет,
И зрит в последний раз уже он дневный свет.
Поди отселе вон и кликни Х*естана.
П*здокраса уходит.
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Е б и х у д
(один)
Пусть будет и родство, и дружба мной попрана,
Я брата на х*ю умрети осудил
И ближнего родства я в нем не пощадил.
Вот до чего п*зда теперь меня доводит,
И дружбу, и родство в забвение приводит,
Единой ярости своей внимаю я;
Пришла, о Мудорван, последня часть твоя,
Елдак уже вздрочён, готовь свою ты жопу…
Пусть варварством я сим и удивлю Европу,
Все скажут, что затем я брата умертвил,
Что мне княжну проеть не доставало сил.
Что нужды до того? Я в нем злодея вижу
И страшную его шматину ненавижу.
Он рано ль, поздно ли княжне сычуг прорвёт,
А после и меня он, может, уебёт.
Елдак его княжне всегда будет прелестен.
Но вот и Х*естан.
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ
Е б и х у д и X у е с т а н.
Е б и х у д
Уже ли ты известен
Об ебле?
X у е с т а н
Государь, известен я о всём.
Е б и х у д
Что ж думаешь о сём нещастии моём?
X у е с т а н
Когда перед тобой виновен брат явился
И дерзостно уеть княжну он покусился,
Так смертью надлежит тебе его казнить,
А я готов в него свою шматину вбить.
Е б и х у д
Ты знаешь, Х*естан, что мы одной с ним крови.
X у е с т а н
Когда дерзнул он стать против твоей любови,
Он изверг есть п*зды и должен умереть,
И токмо прикажи, я брошусь его еть.
Задрищет он тотчас, как я в него попячу,
И высунет язык, как вплоть я запендрячу.
Е б и х у д
Но как явлюся я пред светом в сей вине?
С младенчества всегда он друг считался мне,
Еб*ли вместе мы, доколе вместе жили,
До тех пор, покамест нас порознь разлучили.
Довольно уж и тем я зла ему нанёс,
Что П*здокрасу я из рук его увёз.
И боги, знать, меня за это наказали,
Что слабость в мой елдак безвременно послали.
X у е с т а н
Не будь, о государь, в рассудке столько слаб!
Послушайся меня, хотя я твой и раб.
Что к проебению ты сил своих лишился,
То было от того, что брата ты страшился,
Но как скоро на смерть его ты осудишь,
То тотчас и в княжну битку свою всадишь.
Е б и х у д
Всегда ты, Х*естан, мне верен быть являлся.
Всегда я на твои советы полагался,
Последую и в сем я слову твоему
И смерть определю я брату своему.
Уходят.
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Е б и х у д и П и з д о к р а с а.
П и з д о к р а с а
Что в том, что брата ты злой смертью поражаешь?
Ты оттого меня не лучше проебаешь.
По-прежнему твой х*й без действия висит,
Но Мудорванова на небо кровь гласит.
Сколь много подъебать тебе я ни старалась,
Но тою ж целкою с тобою я рассталась!
Е б и х у д
Уети чтоб тебя, желаньем я горю
И заблуждение своё я ясно зрю,
Что Х*естанову последовал совету.
Но брату моему спасения уж нету.
А Х*естана я за злобу накажу
И на слоновый х*й живого посажу.
Но ты, дражайшая, возьми елдак мой в руку,
Авось-либо мою теперь окончишь муку.
П и з д о к р а с а
Ты Х*естану казнь за злой совет сулишь,
Но брата своего ты тем не оживишь.
Он смерть уже вкусил, а я осталась целкой;
Трудись хоть целый день ты над моею щелкой —
Напрасно будет всё, елдак я не вздрочу
И больше баловать его я не хочу.
Е б и х у д
Что ж делать я начну, скажи, княжна драгая,
Когда не действует теперь моя уж свая?
П и з д о к р а с а
Коль хочешь еть меня, так брата ты спаси.
Е б и х у д
Забудь о нём, княжна, и больше не проси!
Старайся ты теперь взманить мою шматину,
Я еть хочу тебя на свете лишь едину;
А вестник как сюда во храмину войдёт —
О смерти братниной известье принесёт.
В е с т н и к входит.
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Т е ж е и в е с т н и к.
П и з д о к р а с а
Что вижу я, увы…
(Падает.)
Е б и х у д
Ах, брата я лишился!
В е с т н и к
Княжна, опомнися, подол твой залупился.
П и з д о к р а с а
(встаёт, в отчаянъи)
Кого лишилась я и чей погиб елдак!
Дражайших муд его навек сокрылся зрак!
Любезный Мудорван, тебя я, ах! лишилась,
И тщетно на х*ю сидеть твоем я льстилась.
Сей варвар Ебихуд окончил жизнь твою,
Но тщетно будет он дрочить елду свою;
Я злости сей его вовеки не забуду
И х*й его отнюдь в руках держать не буду.
Не льстися тем, тиран, чтоб ты в мою п*зду
Прокислую свою всандрячить мог елду.
Когда я чрез тебя с любезным разлучаюсь,
Своею пред тобой рукою я скончаюсь.
Смотри…
(Хочет заколоться.)
В е с т н и к
(вырывая кинжал)
Постой, княжна, постой и не спеши,
Успеешь быть ещё у чорта на плеши.
Внемли мои слова: твой Мудорван любезный
Живет и дрочит х*й; отри потоки слезны!
П и з д о к р а с а
Не льстишь ли, ах! ты мне, елдой его маня?
Е б и х у д
О небо, оживи сим щастием меня!
Вещай, о верный раб, скажи нам всё подробно.
В е с т н и к
Мне храбрость княжью всю изъяснить неудобно,
Скажу лишь только то: в темнице князь сидел,
Однако он на смерть без робости глядел,
Которую ему мы все приготовляли
И точно твой приказ жестокий исполняли.
Елдак уж Х*естан ужасный свой вздрочил
И к жопе княжеской близенько присучил;
Мы, князя наклоня, все в страхе пребывали
И Х*естановой шматине трепетали,
Как вдруг престрашный х*й князь вынул из штанов.
Мы х*я такова не зрели у слонов!
На воинов он с ним внезапно нападает
И в нос и в рыло их нещадно поражает.
Подобно как орёл бессильных гонит птиц,
Иль в ясный день, когда мы бьём своих площиц,
Так точно воинов он разогнал отважно
И, х*й имея свой в руках, вещал нам важно:
«Хотя меня мой брат на казнь и осудил,
Но он неправедно в сём деле поступил;
А сделал он сие пронырством Х*естана.
Так должно наказать теперь сего тирана!»
Мы слушали его, не зная, что сказать,
Не смели мы ему от страху отвечать;
Один лишь Х*естан дерзнул пред ним яриться
И с князем дерзостно схватился он браниться,
Однако же рукой держался за штаны
И помощи себе просил у сатаны.
Тут вонью воздух весь в темнице наполнялся,
И знатно Х*естан от страха обдристался.
Но твой прехрабрый брат, презревши вонь сию
И приподняв рукой шматинищу свою,
Ударил ею в лоб злодея Х*естана
И на землю поверг елдой тирана.
Потом поднял его и на х*й посадил
И по муде в него елдак свой вколотил.
В говне хоть от него он весь и замарался,
Однако же наш князь сего не ужасался;
Держал он в нём елду престрашную свою
До тех пор, как он жизнь окончил на х*ю.
Вот что о князе я донесть теперь дерзаю
И мужество его достойно выхваляю.
Е б и х у д
О день, щастливый день! но где ж теперь мой брат,
Скажи скорее мне.
В е с т н и к
Теперь пошёл он в сад,
Он тамо на пруде старается обмыться,
Ведь пакостно ему в говне пред вас явиться.
ЯВЛЕНИЕ ПОСЛЕДНЕЕ
Т е ж е, Х у е л ю б а и М у д о р в а н.
Х у е л ю б а
Княжна, се твой жених и цел его елдак.
П и з д о к р а с а
(бросясъ к Мудорвану)
Воистину ль я зрю, возлюбленный, твой зрак?
М у д о р в а н
Я жив, дражайшая, я жив и торжествую
И должен жизнью я сему большому х*ю.
Е б и х у д
(к Мудорвану)
Когда уже то так, что ты остался жив,
Так будь, любезный брат, навеки ты щастлив;
Я П*здокрасину шентю тебе вручаю
И еть её ни в пост, ни в праздник не мешаю.
Лишь только ты в неё послюнивши клади
И толстою биткой п*зды не повреди.
А обо мне прошу при первом помнить взводе.
М у д о р в а н
(обнимая его)
Теперь, любезный брат, ты отдал долг природе!
А я елдой княжну потщуся пощадить,
Чтоб частой еблею её не надсадить.
П и з д о к р а с а
Любезный Мудорван, откинь ты страх сей вздорной!
Конечно, не еб*л ты женщины задорной.
Во весь я х*й тебе позволю себя еть,
Для друга милого я рада все стерпеть.
Да я притом ещё скажу тебе не ложно,
Что кашу маслом ввек испортить невозможно.
К о н е ц д р а м ы