День Святого Миколая
(легенда)
В день Святого Миколая
Пригадала я легенду
Про хлопчину-сиротину,
Мав він добре серце без гріха.
Не жалів він пригощання
І любов свою безмежну,
Душу щедру, доброчинну –
Все маленьким дітям віддавав.
Якось пригадав Миколка
Всі незгоди Олександра,
І Софійку, і Петруся,
Що не мали одягу, взуття.
Повела його тривога,
Коли ночі дочекався,
До комори… А фортуна
Проявила все своє чуття.
Він приніс з добром торбинку
І поклав біля порога
Та й додому повернувся…
Вранці дивувалась вся сім’я…
Всі дивились на посилку,
Озиралися довкола…
Навіть пташка-щебетушка
Попросила крихітку хлібця.
А Миколка – добре серце,
Всім почав нести дарунки,
Про голодних піклуватись,
Присвятив малечі все життя.
Став священником і щедро
Роздавав майно, пакунки,
Помагав їм лікуватись,
Та і сам радів, немов дитя.
А коли помер добродій,
Бог промовив: “О, Миколо,
Я здійсню твоє бажання,
Ти робив добро усе життя!”
“Дай мені можливість, Боже,
Раз на рік пройтись зі згортком,
У якому крапля щастя…
Хай повірять діти у дива!”
І відтоді в ніч грудневу
До дітей іде Микола
І приємні подарунки
Під подушку потайки кладе.
Зігріває всіх душею,
Щоб безклопітно жилося,
Щоб усі в душі відчули
Світло віри, щастя і натхнень…