Бувають тріщини в душі,
Що і болять, і кровоточать,
І долі зламані сумні,
Що уночі про щастя молять.
Немов примари на шляху,
Повзуть тривоги прямо в душу,
Чи проганяти цю мару,
Чи я її терпіти мушу?
Змішалось все: образи, біль,
Печаль, роздратування, радість,
Мов налетіла заметіль,
Чудово знаючи безкарність…
Видіння вранці пропаде,
В душі залишить лиш уламки,
До ранку з ними не заснеш,
Складаючи життєві пазли.
Змахнеш не раз сльозу гірку,
Відчувши в серці гострі жала…
Я знаю, все через війну,
Що вщент усе життя зламала.