Обожнюю неправильні вірші.
Нечесані. Кульгаві. Кострубаті.
Їх легко і писати, і читати.
Бо в них – свобода серця і душі.
Я їх завжди неправильно пишу:
стою на кухні чи сиджу в театрі.
Неправильні, та дуже чесні, – мантри,
які я заповітом залишу.
І правильні вірші я теж люблю.
Вони – інакші, витончено інші.
А чесно – то обожнюю всі вірші.
Грішу я ними, ними ж – і молюсь...