Котився смуток по стежині,
Навколо скоса поглядав,
На трави, від листви барвисті,
І долю без кінця картав.
Усе йому сумним здавалось:
Кущі, дерева, небеса,
І листя жалібно гойдалось,
І ревно гнулася верба…
А поруч шурхотіло листя,
Раділо сонячному дню,
І вітерець розправив крильця
І розпочав з хмарками гру.
Діброва закликала златом
У світ осінньої краси,
І качка пропливала ставом,
Втішались сонечком пташки…
І я на розкіш задивилась,
Немов на море сподівань,
Душею й серцем відновилась,
Забула страх поневірянь.
А смуток далі покотився,
Уже і слід його пропав,
А, може, просто заморився
І десь у листі задрімав.