Прощальні сонця промені зберу
І обійму руками оберемок.
Я з них віночок спогадів сплету,
Що стане наймилішим оберегом.
У відголосі музику знайду,
Що тішила мене в бентежні миті.
В туманну юність стежку прокладу,
Під звуки нот піду в солодкім ритмі.
До поля поспішу, степів і скель,
У світ тепла без аури сумної,
До берега дитинства, до джерел
Моїх жадань, моїх натхнень, любові.
В обіймах ночі рушу до зірок,
Порину в чари снів, принадних марень,
Хай гріє душу пам’яті вінок
Далеким незабутнім небокраєм…